Про мене

Шлях Лиси

Усе життя мені не дає спокою одне й те саме запитання:

Чому люди відчувають, думають і чинять саме так, як вони чинять?

Способи пошуку відповіді з роками змінювалися, але саме запитання залишалося незмінним.

Лише нещодавно я дізналася про японське поняття «кейко» — навчання через досвід. Цей термін також описує ті непомітні поворотні моменти, які поступово визначають напрямок нашого життя. Озираючись назад, я бачу, що мій власний шлях склався саме з таких миттєвостей.

Дитинство

Один із моїх найперших спогадів — дитяча книжка про слоненя, яке стало пожежником. Я ще не вміла читати, тому вивчила всю історію напам’ять і точно знала, коли потрібно перегортати сторінку, щоб здавалося, ніби я читаю. А потім із гордістю «читала» її вголос усім, хто був готовий слухати. Думаю, саме тоді я вперше відчула, яку силу можуть мати історії.

Коли мені було чотири чи п’ять років, я знайшла в бабусиному будинку старий підручник російської мови. Для більшості людей це був би просто черговий забутий шкільний підручник. Для мене ж він став водночас головоломкою, пошуком скарбів і захопливою пригодою.

Мені подобалося знаходити закономірності, бачити, як слова пов’язані одне з одним, і розуміти, що мова — це спосіб пізнання світу. А допитливість уже ставала моєю рушійною силою.

Книжки швидко стали моїми найкращими друзями. Але поки інших читачів захоплювали пригоди, мене найбільше цікавили люди. Чому вони роблять саме такий вибір? Чому не розуміють одне одного? Що відбувається з нами, коли ми переживаємо любов, втрату, страх чи надію?

Ці запитання й досі зі мною.

І було ще дещо: гумор. Я завжди любила історії, які дарують людям відчуття легкості.

Слова

Обрати першу професію виявилося напрочуд легко. Я хотіла зрозуміти, як будуються історії і чому одні книжки залишаються з нами на все життя, а інші забуваються. Тому я вступила на філологічний факультет, мріючи стати письменницею. Мама часто зітхала й казала, що з таким дипломом я ніколи не знайду роботу.

На щастя, вона помилялася.

Історії

Журналістика навчила мене слухати.

Мені доводилося брати інтерв’ю в найрізноманітніших людей — як відомих, так і маловідомих. Я зрозуміла, що в кожної людини є історія, яку їй хочеться розповісти, якщо знайдеться хтось, готовий по-справжньому вислухати.

Ці розмови розширили мій світогляд і допомогли мені краще писати, а головне — захопили мене.

Але з часом я усвідомила: просто збирати історії вже недостатньо. Мені хотілося зрозуміти, що їх формує. Чому в людей складаються ті чи інші переконання? Що впливає на їхній вибір? Що допомагає їм змінюватися?

Це розуміння привело мене до наступного «кейко» — шляху безперервного навчання й розвитку.

Люди

Першою історією, яку я почала глибоко досліджувати, була моя власна. Такий принцип мого навчання: перш ніж давати щось іншим, спробуй це на собі.

Я засвоїла один із найцінніших уроків у житті: до людей — включно із собою — варто ставитися з допитливістю, а не з осудом. І я вже відчувала, що в журналістиці мені стає затісно.

Переїхавши до США, я почала життя заново. Я взялася за вивчення психології і зрештою здобула ступінь магістра в Університеті Адлера (Adler University).

Поряд із психологією я вивчала питання людської гідності, соціальної справедливості, інклюзії, культурної компетентності, лідерства та взаємодії зі спільнотою.

Я остаточно усвідомила, що внутрішній світ людини неможливо відокремити від світу, в якому вона живе.

І, мабуть, ще важливіше: мене захопило не лише запитання «що з нами сталося?», а й інше — «що ми можемо створити, відштовхуючись від цього?»

Це вже було трохи більше, ніж психологія.

Майбутнє

Я проходила стажування у фонді Changing Children's Worlds Foundation, де вперше познайомилася з коучингом. Мені одразу страшенно сподобався цей підхід: не просто дізнаватися про себе більше, а й учитися застосовувати це знання.

Коучинг дозволив мені поєднати дві речі, які завжди були для мене важливими: розуміти історії людей і допомагати їм створювати нові.

Відтоді я продовжую вчитися, опановуючи різні підходи, зокрема коучинг для батьків, арт-терапію, лайф-коучинг, роботу з «внутрішньою дитиною», концепцію ікіґай та багато іншого. Кожен метод давав мені нові інструменти, але жоден із них не змінив головного запитання, яке веде мене життям із самого дитинства.

Люди й досі викликають у мене живий інтерес.

А ще більше мене надихає можливість допомогти їм написати наступний розділ власної історії.

Сьогодні всі ці напрямки об’єдналися в проєкті Healing Fox.

Любов до мови допомагає мені знаходити точні формулювання, журналістика вчить ставити потрібні запитання, психологія допомагає розуміти мотиви людей, а коучинг — допомагати їм рухатися до того майбутнього, яке вони хочуть для себе створити.

Найбільше я ціную той момент, коли людина робить паузу, усміхається й каже щось на кшталт: «пазл склався».

А коли з’являється ясність, наступний крок зазвичай не змушує на себе чекати.